Каталог товаров КСД

Це найкраща популярна книга про імунітет, що ви коли-небудь читали яка по поличках розкладає тему неймовірної складності зрозумілою мовою. Якщо не знаєте чи воно вам треба, подивіться декілька випусків Kurzgesagt на YouTube, якщо знаєте англійську, книгу робили люди з цього проєкту.

Мої думки на початку прочитання: "Боже, я здається зрозуміла, що тут відбувається. Хоч би я була права. Хоч би я помилялась". Діалоги на сторінках 60-64, 91-95 майже підтвердили мої здогадки. Детальніше не скажу, щоб не проспойлерити. Вайб першої половини книги: сум закату сонця в останній день літа. Вайб кінця книги озвучувати не буду, бо знову ж таки #цевжебудеспойлер Мені сподобалось, як автор описує чоловіків в білій кімнаті, кожного окремо і усіх разом, як балансує діалогами, монологами та описом. Сподобалось, як лінії розповіді змінюють одна одну, хоча зазвичай нелінійний сюжет я не люблю. Стиль написання, як на мене, просто пісня, читається дуже легко за лічені години. Історія з АТО відгукнулась мені дуже сильно. Згадався вірш Річарда Лавлейса "До Люкасти, йдучи на війну" (один з моїх найулюбленіших). Цю частину твору мені читати було легше через те, що я вже пережила той довгий 2014й рік, але якби я була не з Луганська, я б пустила не одну сльозу над цими сторінками. Цей роман так покатав мене на емоційних гойдалках, як дуже давно не робили книги. За ці емоції я його обожнюю. І за ці емоції я його також і ненавиджу насправді. Тому однозначно рекомендую його до прочитання, адже для цього ми і читаємо - для отримання нових емоцій, чи не так?

Це сьома прочитана мною книга цієї авторки. Читатиму і надалі.

В принципі автор не приховує, що його надихає Стівен Кінг, тож і книга суто в стилі Кінга. Головний герой втрачає роботу (хелоку Сяйво). Далі втрачає подругу, вірніше вони домовляються залишитись друзями і таким чином отримуємо стандартну кінговську арку. Після чого його заносить на віддалений Маяк і тут маємо вайб на Сяйво, тільки замість Оверлука у нас Маяк і мешканці таємничого села, привіт Безнадьога з нальотом Твін Пікса. Ну і класика жанру, всіх українських письменників - купа штампів з розрахунку на те, що читач нарешті вигукне побачивши знайомі буковки: - "О так Україна має свого Кінга, бо він пише, як Кінг". Тільки от Кінг не став би Кінгом та Бахманом якби писав, як Лавкрафт і По. Тож як на мене цей Маяк - читати можна, якщо не читали Кінга. Ну, а якщо читали то лише в якості легкого перекусу в очікуванні чергового шедевру Стівена Кінга.